BannerbildBannerbildBannerbildBannerbild
Link verschicken
 
u
u
u
Iсторію нашого храму Покрову Пресвятої Богородиці і св. Апостола Андрeя Первозванного неможливо розповісти, не заглибившись у історію двох країн і народів.
Згідно з Cf. KONERSMANN, станом на 2017 рік 30 тисяч греко-католиків проживають у Німеччині. Це найбільша група серед усіх східних католиків у країні. У кінці XIX —  на початку XX ст. сюди почали прибувати перші трудові мігранти у зв’язку з індустріалізацією Німеччини. Потрапляли вони сюди в основному через Австро-Угорщину. Подальша  присутність українців цих на теренах сягає часів Першої світової війни та повоєнної міграції.
 У березні 1918 року німецький публіцист російського походження Пауль Рорбах (Paul Rohrbach), а також Алекс Шмідт (Аxel Schmidt) заснували німецько-українське товариство (DUG), що мало на меті популяризацію української національної ідеї і визволення народу з-під гніту російського імперіалізму.
Чисельність українців у Німеччині становили здебільшого військовополонені російської царської армії - 400 тисяч.
У подальшій тяглості українства варто окремо згадати блаженного священномученика Петра Вергуна.
30 жовтня 1927 у Архикатедральному храмі святого Юра у Львові з рук митрополита Андрея Шептицького він отримав ієрейські свячення та призначення священиком-місіонарем для українців греко-католиків із осідком у Берліні, а  два роки по тому, їхнім апостольським візитатором у Німеччині. У своєму листі 1930 року до Риму («Приблизні статистичні дані про українців Німеччини») він доповідає про їх місця побуту, моральний та етичний стан, а також згадує, що українці Берліну протягом 1-3 травня 1929 р. брали участь у комуністичних розрухах, відомих в історії під назвою «Blutmai».
 
 Друга світова війна спричинила нову хвилю міграції і значні зміни в соціального-культурній площині нашого народу на землях Німеччини. З метою забезпечення їхньої духовної опіки, 17 квітня 1957 року папа Іван XХІІI створює Апостольський Екзархат для українців візантійського обряду, який у 1984 поширюється і на країни Скандинавії.
 
Все ж, після створення Екзархату, греко-католики довго не мали власного приходу, зазвичай послуговуючись іншими церквами Мюнхена для проведення богослужінь.
Нижче - фото владики Петра Корниляка, першого Екзарха, який 13 грудня 1959 року завітав з візитацією до громади українців, що мала осередок у районі Мозах. Саме за допомогою таких постійних канонічних візитацій і здійснювалася духовна опіка греко-католиків за відсутності власного собору.
 
Його очікуване будівництво розпочалося у листопаді 1974 року, кошти на який збиралися ще з 1950-х років. Поруч із храмом була також збудована і парафіяльна домівка. Ділянку під будову (вартістю понад 2 мільйони марок) подарував Екзархатові мюнхенський Архиєпископський Ординаріят. 2.6 мільйони марок на будову храму і домівки пожертвували німецькі церковні і державні установи, а більше 1 мільйона додали українці. Будівництву собору слід багато в чому завдячувати німецьких громадянам, владі та релігійним структурам. Автор однієї зі статей у католицькому журналі звертався до німецьких громадян, кажучи «нашим завданням» є допомогти українцям зберегти «частку батьківщини» у Мюнхені.
 
16 жовтня 1975 року представник будівельної комісії мюнхенського Архієпископського Ординаріяту привітав Владику Платона як господаря нових будівель.
 
У день посвячення кафедрального храму 17 жовтня 1976 року у будівничий камінь були покладені також пам’ятні грамоти українською і німецькою мовами. Те, що кафедральний храм Екзархії має своїм храмовим празником саме свято Покрову -  не є випадковим. Блаженний Петро Вергун у часи війни, а саме у 1943 році, присвятив усі парафії, що він освячував, саме Пресвятій Богородиці через особливу пошану до неї. На урочистій літургії були присутніми понад 800 вірних з усіх осередків Німеччини, а також Австрії, Франції і Бельгії. Поважний гість у особі німецького єпископа Ернста Тевеса зазначив у цей день, що «Мюнхен став багатшим».
 
Архітектором храму був Ервін Шляйх (Erwin Schleich), який став відомим завдяки повоєнним реконструкціям Мюнхену. Собор збудований у стилі конструктивізму.
Настінні розписи катедрального собору виконав видатний маляр і поет Святослав Гординський. Рятуючись від сталінських репресій під час війни, С. Гординський емігрує до Мюнхена, де у 1947 році засновує  Спілку праці українських образотворчих митців, а пізніше мігрує до Америки. Окрім розпису храму Покрови Пресвятої Богородиці і св. Апостола Андрeя Первозванного, художник працював над катедральними соборами у Римі, Мельбурні і Вінніпезі.
Роспис храму розпочався 1980 року.  За допомогою іконостасу, символічних вітражів-вікон та образів на стінах Гординський мав на меті створити храм як єдине мистецьке ціле. Разом із Владикою Корниляком вони погодились, що головні образи у святилищі будуть релігійного характеру, а задні стіни, присвячені історії Церкви в Україні, матимуть історичні наративи. Центральною роботою храму став образ Матері Божої, відомої також як «Оранта» (від лат. orans — «той, що молиться»). Автором цієї мозаїки Богородиці став італієць Уґо Маццеї, який упобіднив це зображення до образу Богородиці у соборі Святої Софії у Києві. Цей та інші проєкти митець розпочав малювати роком раніше у своїй майстерні у Нью-Йорку. Слід додати, що всі образи у соборі мальовані на полотні, а не на стінах храму. Така техніка була застосована з метою захисту від виникнення можливих тріщин та легкістю чистки робіт. Ззовні собор храму був збудований досить скромно, так, як і належить більшості святиням візантійського обряду.